Там, де зустрічаються двоє, там насправді зустрічаються шестеро: яким кожен уявляє себе, яким його бачить інший та яким він є насправді.
Вільям Джемс
У всього і всіх на світі є призначення, мета, головний намір. У цьому подетально побудованому світі немає місця тому, що випадає з його врівноваженого складу: все так, як має бути, і все правильно. У кожного з нас також є таке місце, роль і мета, хоч і призначенням це складно назвати: просто ми є, значить, ми вписуємося в картину всесвіту, а для чого – кожен вирішує сам.
Однак не завжди те місце, яке нам вдається визначити, і та мета, до якої ми рухаємося, є вірною. Хтось прагне вперед, озираючись на успіхи того, хто йде поруч. Хтось розуміє, що все ж таки найдостовірніший спосіб орієнтування – це рівнятись лише на себе в минулому. Але в обох випадках вимоги до себе бувають невиправдано високі вже з тієї причини, що змушують рухатися в декількох напрямках одночасно.
Які асоціації викликає у вас поняття «ідеальна версія себе»? Найчастіше ті, хто прагне відповідати йому, зациклюються на слові «ідеальна», а «себе» вже підлаштовують під усі складові критерії. «Ідеальна» означає найкраща у всіх сенсах, і оскільки прагнення до ідеалів зобов’язує викластися на повну, кінцеве визначення про це стає все ширшим. І якщо виявляється, що за якимось із критеріїв відповідість не дотримується, або дотримується не повністю, то починається рівняння на тих, хто вже успішно впорався з цим завданням.
Цілком закономірне рішення для середовища, де нас з дитинства цьому й вчать: хтось раніше пішов, хтось заговорив, хтось краще вчиться, малює, співає чи біжить «стометрівки». І оскільки порівняння відбувається з усіма одночасно, бажання бути «швидшим, вищим, сильнішим» призводить до єдиної мети: створити таку «ідеальну версію себе», що результатам позаздрив би будь-який супергерой – адже він володіє лише однією надздатністю, а не всіма відразу .
Часто зустрічаються приклади людей, які успішно поєднують різні сфери та напрямки. Але успішні вони, як правило, завдяки тому, що основна концентрація їх сил була зосереджена в чомусь одному, а решта вдало поєднує. Актори самі знімають кіно, спортсмени розпочинають громадську діяльність. Але й серед таких людей навіть найвідвертіший перфекціоніст ніколи не прагнутиме того, щоб за одне життя зіграти роль, виступити на олімпіаді, заспівати на сцені паризької опери та стати очільником держави. Цікава була б спроба, але, напевно, провальна за своєю суттю. Чи не цим ми займаємося, прагнучи охопити все, що потрапляє в поле уваги? У бажанні довести до «ідеалу» все, чого вдалося торкнутися, нехай навіть випадково і ненадовго.
Звичайно, нічого поганого немає в тому, щоб бути відповідальними за розпочате – те, під чим у результаті стоятиме ім’я творця. Але найважливішим критерієм «ідеальності» залишається самовідчуття останнього – наскільки все це, зрештою, відповідає тому, чого прагне його внутрішнє «Я»: чи не суперечить самій його суті, чи не заважає бути просто щасливою людиною, а не гончею?
Щоб визначити «ідеальну версію себе» і розпочати рух до неї, насамперед варто визначити самих «себе»: сильні та слабкі сторони, бажання та можливості. Не намагатися виростити тропічний ліс у спекотній пустелі, а щодня поливати свій, хай поки що й невеликий, сад. Мати здорове тіло і ясну свідомість, хороше оточення та бачення себе в ньому, уявлення про сьогодення та плани на майбутнє, вміти користуватися своїми перевагами та приймати недоліки. І розуміти, що скоєне призводить до того, що весь особистий світ з кожним днем стає все більш ідеальною версією себе.
