У світі, який живе за всіма правилами тайм-менеджменту, людям важко знайти час для себе. «Витання у хмарах» вважається гріхом проти продуктивності, прокрастинація – тим, чого варто уникати. Але одержимі страхом перед дедлайнами, ми втрачаємо не тільки життя, яке проходить повз, але й усі креативні ідеї, які приходять саме тоді, коли ми готові їх зустріти – у моменти відпочинку та розслаблення.
Про це пише нейробіолог Ендрю Смарт у своїй книзі «Про користь лінощів».
Усі знають історію про яблуко Ньютона. В теорії гравітації сформульовано закон, який донині є основою фізичної науки. Однак у часи Ньютона сама думка про гравітацію як про фундаментальну силу Всесвіту здавалася украй химерною. По суті, тоді люди вважали, що невидимі сили, що діють на відстані, можуть бути або диявольськими, або божественними. Ньютону нелегко було прийняти факт «дії з відривом». Він навіть відмовляв людей з’ясовувати справжню причину гравітації, а натомість радив зосередитися на вдалих обчисленнях та експериментах.
З погляду сучасної культури управління часом, посиденьки в саду «в задумливому настрої» – марнування часу чистої води. Ця діяльність (чи, точніше, брак активності) підкаже фахівцю з підбору персоналу, що Ньютон був ненадійним кандидатом. Чи варто Ньютону додати до списку справ: «П’ята година вечора: посидіти в саду, подумати про предмети, що падають»? Кому з розсудливих людей спаде на думку, ніби сер Ісаак Ньютон складав список справ?
Взагалі Ньютон був знаменитий пристрастю до суворої робочої етики. Але він міг собі дозволити посидіти в саду і понеділятися, адже йому ніколи не спадало на думку, що це прирівнюється до марнування часу.
Сьогодні популярні журнали радять читачам планувати «час простою», оскільки вимоги корпоративних розкладів нелюдські. Зрозуміло, людям не розкривають суті проблеми, їм лише рекомендують «вписувати» у свій розпорядок вільний час, якщо він не суперечить їхнім обов’язкам. «Час простою» покликаний оптимізувати нашу продуктивність. Ньютон у буквальному значенні був сам собі господар. Він працював, коли хотів, і сидів у саду, коли йому завгодно. Звичайно, ви помітите, що це непрактично і навіть недосяжно за сучасного стану справ. Але я відповім, що тоді ми заслуговуємо на ту убогість думки, на яку здатні в умовах нашої економіки.
Читайте також: Чому не варто переживати, якщо у вас вдома вічний безлад
Природні науки до Ньютона переживали перехідний період.
З кінця XV і аж до XVIII століття у світі відбулася найбільша наукова революція в людській історії. Коперник, Кеплер, Галілей, Браге і Ньютон – всі вони зробили величезний внесок у розвиток наук. XVII століття було особливо відзначено інтелектуальним піднесенням, яке раптово і потужно розширило наше розуміння Всесвіту. Наші знання про природний світ стали накопичуватися у зростаючій прогресії, яка не переривається й донині. Наше розуміння природи перетворилося з народних вірувань на справжню науку. Саме під час цієї революції виникла наукова спільнота, яка почала публікувати журнали та влаштовувати зустрічі на кшталт сучасних конференцій.
Через століття після Ньютона наука досягла разючих успіхів. І зазвичай той факт, що Ньютон звернув увагу на падаюче яблуко, видається нам щасливою випадковістю. Цю байку переказують по-різному, але, як би там не було, яблуко впало при Ньютоні, він це осмислив і написав найбільшу монографію, Philosophiae naturalis principia mathematica («Математичні засади натуральної філософії»), в якій викладено формальну теорію гравітації.
Ньютон не заривався в папери і не рвав на собі волосся в страху перед терміном здачі проекту, що насувається, намагаючись зрозуміти, чому предмети падають на землю, а планети обертаються навколо Сонця. І фахівець із продуктивності не заглядав Ньютону через плече, щоб перевірити, чи ефективно він працює. Зате ми можемо уявити його відпочинок у саду теплим літнім вечором: тихо щебетали птахи, шелестіло листя на вітрі, він прикрив очі або розсіяно оглядав двір. Мабуть, він відчував спокій та умиротворення. Він поринув у приємні роздуми.
Його мережа пасивного режиму роботи мозку почала нарощувати активність. Кровотік у передклинні, у бічних зонах тім’яної кори, у серединній префронтальній корі та в передній поясній корі посилився, оскільки ці області почали захоплено споживати кисень та глюкозу. Мережа пасивного режиму роботи мозку розігрівалася. Нейрони в її зонах вистрілювали частіше. Передня поясна кора повідомила парасимпатичну нервову систему, що все йде благополучно, і артеріальний тиск у Ньютона знизився. Пульс сповільнився, серцевий ритм став трохи варіабельнішим. Відомості про цю фізіологічну реакцію надійшли в мозок і процес розслаблення продовжився. У цьому стані бездіяльності, без зовнішнього завдання мозок Ньютона взявся до справи. Його думки стали блукати, звертатися до себе, ставати рефлексивними.
Отже, вузли мережі пасивного режиму роботи мозку налаштувалися на спілкування. Мільйони нейронів у її областях синхронізували коливальну електричну активність на різних частотах, а їх послання пустилися у мандрівку по мозку. Оскільки її вузли є великими центрами, вони могли отримувати інформацію майже з будь-якого відділу мозку. Спогади та асоціації, математичні та просторові поняття, що зберігалися в зонах тім’яної кори, також стали доступними для мережі пасивного режиму роботи мозку. Ці поняття почали вирувати у свідомості Ньютона, поки серединна префронтальна кора повідомляла іншим ділянкам мережі про те, що відбувалося на задвірках його несвідомого.
Тобто широкі знання Ньютона про фізику, які зберігалися в його довгостроковій пам’яті і в повсякденному житті цілком не усвідомлювалися, тепер стали доступними для обмірковування: адже мозку не потрібно було витрачатися на розмови, планування зустрічей і розкладу на день, як і на спроби все це встигнути.
Рух планет, закон обернених квадратів, тяжіння, маса і прискорення — усі ті поняття, які вивчав Ньютон, з’явилися на полі його свідомості. Раніше того дня, до приходу в сад, у Ньютона не склалося з них цілісного образу, адже у звичайній ситуації вони не могли разом потрапити у фокус його уваги.
Але мережа пасивного режиму роботи мозку, навпаки, діє лише на рівні підсвідомості, отже у моменти бездіяльності мозок виявляє зв’язок між поняттями, навіть не повідомляючи нам про це відкрито. Іноді з причин, які ми поки що не цілком розуміємо, ці думки усвідомлюються. Під час відпочинку мережа пасивного режиму роботи мозку може створювати зв’язки між областями мозку, які дуже часто надто зайняті спробами відповідати нашому активному життю, аби спілкуватися один з одним. І тоді передня поясна кора Ньютона, зазвичай стурбована розпізнаванням помилок і відстеженням результатів поведінки, змогла дозволити собі дослідження дивних і слабких взаємозв’язків між числами, силами, предметами і простором.
У розслабленому стані Ньютон ледве помітив падаючий з дерева яблуко. Однак його мозок відстежив цю подію. І така звичайна подія, як падіння яблука, запустила каскад нейронної активності, що дозволив поняттям, які Ньютон обмірковував, поєднатися в зовсім нову ідею. Все зійшлося, бо перешкод для цього не було. Фактично, сучасна інженерна справа досі спирається на ньютонівську механіку. Мости, будівлі, літаки та машини все ще створюються за відкритими ним законами.
«Ньютон» – одиниця виміру, яка показує, скільки сили потрібно докласти, щоб за одну секунду зрушити тіло масою в один кілограм зі швидкістю один метр за секунду (1 Н = 1 кг · 1 м/с2).
У сучасній школі чи робочому місці сидіти у задумі вважається неприйнятним. Залишається лише гадати, скільки юних Ісааків Ньютонів ми пригнічуємо, поки намагаємося контролювати дітей у школі та вдома. Наскільки потреба в уважних та організованих дітях корениться у наших до одержимості організованих дорослих життів? І чому наше доросле життя має впорядковуватися з такою одержимістю?
Читайте також: Щирий лист директора школи до батьків
Ми називаємо дорослих, які сидять у задумі, диваками, мрійниками та ледарями. Але щоб наш власний мозок проявляв себе з кращого боку, нам необхідне ледарство. Якщо ми хочемо народжувати великі ідеї або просто краще пізнати себе, нам потрібно припинити керувати своїм часом. Принаймні сучасна нейронаука накопичує все більше підтверджень тому, що для здоров’я життєво необхідно давати мозку відпочинок.
