Якби спочатку так склалося, що ви завжди жили на своїй власній унікальній планетці, причому так само, як і всі інші, які нічого не підозрюють про ваше існування в глибинах всесвіту, – чи залишилися б ви тією самою людиною, якою є зараз? Не маючи жодного дня досвіду спілкування з собі подібними, без впливу з чийогось боку, зі своїми власними думками в голові, зі своїми особистими правилами життя та законами гравітації на планеті. Важко уявити?
Насправді, щойно намальована картинка не надто далеко пішла від реальності.
Спробуйте знайти на цій величезній Землі хоч одну людину, яка була б точною копією вас, яка виросла в тому ж середовищі та має ті ж плани на майбутнє. Реальний стан справ відрізняється від уявного лише тим, що особиста «планетка» кожного з нас постійно піддається вторгненням з боку «прибульців», які намагаються змінити устрій життя. З першого дня і з кожним наступним будь-яке зіткнення призводить до того, що світи втрачають свою автентичність, чужі баобаби утискують дбайливо висаджені троянди (спасибі Екзюпері за люб’язно надану метафору). І боротися з ними все важче. Просто тому, що світи, що скопіювали один одного, не приймають відмінностей інших від себе.
Потрібно добре постаратися, щоб серед усіх особистісних якостей диференціювати рідні та набуті. Ніхто не ріс в ізоляції, тому так чи інакше ввібрав у себе частину атмосфери, яка потім стала власною і ще більш багатокомпонентною.
Раса, національність, стать, рід діяльності, інтереси, уподобання, захоплення, вік – всі «шари» особистого світу можна розташувати в ієрархії: від базових, апріорі незмінних, до новонабутих і непостійних. Усі вони в сумі – композиція окремого світу та цілої особистості, кожен із них з кимось поєднує і від когось відрізняє. Через кожного з них ви ризикуєте зазнати вторгнення, оскільки існуюча атмосфера може виявитися непридатною для дихальної системи інших, і вони поспішають це виправити.
Мислення в контексті «не такий, як я» і «не такий, як усі» призводить до явища, коли всі особливості схиляються на користь колективно прийнятних (читай – здатних бути сприйнятими).
Ми й самі привчаємо оточення до того, як нас сприймають. Уявимо, був створений новий формат файлів, не схожий на жодний з раніше відомих. Переваг, вкладених у нього, не перерахувати. Він – найкращий у своєму роді, і про це все відомо. Але розробники ще на шляху до того, щоб створити універсальний електронний носій, здатний прочитати його. І виходить так, що, незважаючи на свої явні переваги, він не удостоюється і частки заслуженої уваги. Тепер навряд чи комусь вдасться зустріти його будь-де – він забутий, витіснений чи пристосований під інших. Нехай і ціною власної унікальності.
Так відбувається з кожним, хто пристосовується під тих, хто зможе прочитати. Бути «таким, як усі» – довічне прагнення кожного, хто існує у соціумі. Ця страх розділити долю «непрочитаного» штовхає нас до того, щоб «перепрошити» себе. Незабаром знайдеться хтось, хто знає, про що ми ведемо мову своїм існуванням, але буде пізно. Нас тепер читають решта, хоч і побіжно, і з помилками.
Корінь зла частково криється в суспільній думці. Понятті, запровадженому штучно, щоб дати назву загальному шуму голосу натовпу, поданого одним і підхопленого іншими – тими, хто вважає себе його однодумцями. Але ж нас завжди вчили правилам поведінки в натовпі. Йти проти неї – означає свідомо викликати загрозу він. Тут доречні всі сенси розуміння цього обороту.
Існуючу тенденцію можна було б назвати «суспільним компромісом». Компроміс – явище, коли втрачаєш частину своїх інтересів заради придбання чогось натомість. Вступаючи у відносини з суспільством, ми позбавляємося частки того, що складає нас самих – наших принципів, наших інтересів, нашої сутності, зрештою. Типовим прикладом може бути фраза «Будь простіше, і люди до тебе потягнуться». Тут у кожного свої пріоритети та свій вибір.
Хоча і на цьому етапі боротьба не припиняється: у світі все прагне рівноваги, і поки в одному таборі «такі, як усі» позбавляються характерних відмінностей, в іншому – «не такі як усі» роблять все, щоб їх собі нав’язати. При цьому залишається неважливим, схожий ти на інших або вибиваєшся із загальної колії, якщо ти більше не схожий на себе. З одного боку, спроба все ж таки залишитися самим собою вимагає набагато менше зусиль, але з іншого – вони будуть перекинуті на опір і боротьбу за безумовне, дане при народженні право дихати повітрям своєї атмосфери і не змінювати її склад заради того, щоб на планеті прижилися чужі паростки.
Кажуть, щоб змінити світ, потрібно спочатку змінити самих себе, і складнощі, що виникають попутно в останньому випадку, здатні пояснити, чому такі невеликі успіхи в першому. Проблема в тому, що всі намагаються щось змінити (частіше – когось), але мало хто прагне прийняти те, що вже існує, що часто буває таким, як потрібно, вже за замовчуванням. Прийняття себе, як і прийняття інших, just as they are – найважливіші і взаємопов’язані передумови для «миру в світі довго і щасливо», хоча саме собою це всіма бажане явище все ще вважається утопічним.
Але ж і найгірший учень в класі вважає себе безнадійним, при цьому навіть не намагаючись чогось навчитися.
