Чи можна побачити світ за рік? Чи існує такий спосіб подорожувати? Так, якщо йдеться про пізнання світу через літературу різних країн та книг, які були написані представниками різних традицій та культур.
Британська письменниця Енн Морган поставила собі за мету прочитати книги всіх країн світу за один рік. Вона розповіла про досвід такого читання і що дізналася завдяки йому.
Я звикла сприймати себе як космополітичну особистість, але мої книжкові полиці говорили про інше. Окрім індійських романів та дивних австралійських та південноафриканських книг, моя літературна колекція складалася лише з британських та американських творів. Більше того, я навіть не мала нічого з перекладів. Моє читання обмежувалося лише читанням англомовних авторів.
Тому на початку 2012 року я вирішила спробувати прочитати книгу з кожної країни (195 країн, визнаних ООН, і ще один колишній член ООН – Тайвань) за рік, і зрозуміти, що я втрачаю.
У мене виникла підозра, що навряд чи книги представників усіх країн я зможу знайти у місцевій книгарні, тому я звернулася за допомогою до інших. Для цього я створила блог A Year of Reading the World, і запитала читачів: які книги з різних країн світу я можу прочитати англійською.
Відповідей було багато. Люди щиро захопилися цією ідеєю та запропонували допомогу. Дехто радив книжки з рідних країн. Інші витрачали свій час, щоб знайти потрібні мені книги. До того ж, кілька письменників – наприклад, Ак Велсапар із Туркменістану та Хуан Давид Морган із Панами – надіслали мені ще неопубліковані переклади своїх книг і дали можливість прочитати їхні роботи, недоступні для 62% британців, які володіють лише англійською мовою. Але навіть із такою командою бібліофілів цей пошук не був легким. Для початку, лише 4,5% перекладів англійською мовою видано у Великій Британії та Ірландії, тому отримання англомовних версій зажадало надзвичайних умінь.
Маленькі держави
Найбільше це стосується франкомовних і португаломовних африканських країн. Щодо Коморських островів, Мадагаскару, Гвінеї-Бісау та Мозамбіку, я поклалася тільки на неопубліковані рукописи. А коли справа дійшла до маленького острова Сан-Томе і Принсипі, довелося залучити групу волонтерів з Європи та США, які переклали збірку оповідань письменниці Олінди Бежи, щоб я змогла її прочитати.
Також є багато місць, де історії не пишуться. На Маршаллових островах, для прикладу, вам швидше за все буде потрібно дозвіл, щоб послухати історії місцевих оповідачів, замість того, щоб придбати книгу. У Нігері легенди – справа народу гріот. Їх навчають місцевій історії, легенд, музики сімнадцятого століття. Письмових версій цих легенд дуже мало, і вони далеко один від одного. Тож єдине. що залишається – слухати.
Читайте також: Труднощі перекладу, або одна мова на всіх
Крім того, палиці в колеса мені вставляла політика. Наприклад, заснована 9 липня 2011 року держава Південний Судан – на щастя місцевих громадян, які роками жили у стані громадянської війни – теж стала для мене викликом. Без доріг, лікарень, шкіл та елементарної інфраструктури, щойно заснована держава не мала жодної опублікованої книги. Якби не випадкове знайомство з письменницею Джулією Дуані, яка написала розповідь на замовлення, мені б довелося летіти до столиці Південного Судану – Джубі, щоб знайти когось, хто міг би розповісти історію віч-на-віч.
Такі завдання забирали більше часу, ніж читання і написання про нього. І приводили до того, що не одну ніч я сиділа і думала про те, що вляпалася і не встигаю читати одну книгу за 1,87 днів.
“Завдяки талановитим письменникам, я відкрила для себе те, що міг би відкрити рідкісний мандрівник.”
Література робить світ реальним
Але зусилля того варті. Після того, як я пройшла шлях крізь планетарні літературні ландшафти, у моєму житті стали відбуватися дивні речі. Окрім моєї диванної подорожі, я зрозуміла, що відвідала ще й ментальний простір оповідачів. З письменником із Бутану Кунзангом Чоденом я не лише відвідала екзотичні храми, а й подивилася на світ очима місцевих буддистів. Подорожуючи фантазіями Галсана Чинага, я блукала з хлопчиком-пастухом в Алтайських горах у Монголії. Із гідом Ню Ню І я відвідала релігійний фестиваль у М’янмі, але з перспективи медіуму трансгендерного середовища.
Читайте також: Люди з усього світу поділилися своїм виглядом із вікна
Завдяки талановитим письменникам, я відкрила для себе те, що міг би відкрити для себе рідкісний мандрівник. Це читання перенесло мене у думки людей, які живуть дуже далеко, і показало мені світ їхніми очима. Це набагато потужніше, ніж тисячі новин. Ці історії не тільки відкрили мені очі на спосіб життя у різних країнах, а й відкрили моє серце до їхніх почуттів.
А це, своєю чергою, змінило мій спосіб мислення. Через читання історій разом із шанувальниками моєї ідеї я зрозуміла, що є не ізольованою особистістю, а навпаки, частиною мережі, яка охоплює всю планету.
Одна за одною, країни у списку ставали інтелектуальними вправами, тому початок року перетворився на період життя, сміху, кохання, агресії, надії та страху. Місця, які були для мене екзотичними та віддаленими, стали для мене близькими. Місцями, з якими я тепер можу ідентифікувати себе. І найважливіше, що я зрозуміла – те, що художня література робить світ реальним.
Читайте також:
Кожен день проживаю так, щоб надвечір відчувати приємну втому
