Чому ми не приймаємо чужих помилок

Чому ми не пробачаємо помилок іншим

На перший погляд, дивно, що власні провини здаються нам менш неправильними, ніж чужі.

Ймовірно, це пояснюється тим, що ми знаємо всі обставини, що привели до них, і тому залишаємо собі те, чого не прощаємо іншим. Ми намагаємося не думати про свої недоліки, а коли буваємо до того змушені, легко знаходимо їм виправдання. Швидше за все, так і слід робити: адже недоліки – частина нашої натури, і ми маємо приймати погане в собі поряд із добрим.

Але інших ми судимо, виходячи не з того, які ми є, а з якогось уявлення про себе, яке ми створили, виключивши з нього все, що вражає наше самолюбство.

Візьмемо елементарний приклад: ми обурюємося, викривши когось у брехні; але хто з нас не брехав, і до того ж сотні разів?

Ми засмучуємося, виявивши, що люди слабкі й дріб’язкові, нечесні чи самолюбні, розпусні, гордовиті чи нестримні.

Я не бачу особливої різниці між людьми.
Всі вони – суміш великого і дрібного, чеснот і пороків, шляхетності та ницості.
В інших – більше сили характеру або більше можливостей, тому вони можуть дати більше свободи тим чи іншим своїм інстинктам, але вони потенційно однакові.

Сам я не вважаю себе ні найкращим, ні гіршим за більшість людей, але я знаю, що, якщо я розповім про всі справи, які зробив у житті, і про почуття, які народжувалися в голові, мене вважали б виродком.

Мені незрозуміло, як у людей вистачає духу засуджувати інших, коли їм варто лише озирнутися на власні думки.

Автор: Сомерсет Моем