У період глобалізації багато розмов ведеться про те, яка мова в найближчому майбутньому займе місце міжнародної: англійська, яка загальновизнана такою сьогодні, або, наприклад, китайська, яка так швидко наближається до цього. Але зараз не про економіку, політику та настільки цікавих мені крос-культурних відносинах.
Як би банально не прозвучало, але є окрема мова – мова любові: та, яка стирає будь-які межі, правила та відмінності.
Щодня моя стрічка у Фейсбуці рясніє сотнями фотографій друзів, колег, однокласників, з якими доля розкидала по різних кінцях земної кулі. Я бачу щасливі обличчя людей абсолютно різних культур, і щоразу з радістю помічаю, наскільки ми всі різні і однакові одночасно. Мати щасливу міцну родину, бути успішним у кар’єрі чи хобі – мрії та цінності, зрештою, зводяться до головного.
Так вийшло, що серед моїх друзів та знайомих мабуть половина шлюбів – інтернаціональні. Багато хто знайшов свою другу половинку в поїздках по роботі чи на відпочинок, під час навчання чи стажувань за кордоном, або навіть в Інтернеті. Люди, які говорять різними мовами, стали найближчими на всій планеті.
Одна моя подруга каже: «Знаєш, він не знає нашої мови, я не знаю голландської, а англійська не ідеальна. Як усі закохані, ми іноді сваримося, і як же я радію після сварки, що в серцях не змогла висловити йому всі образливі речі, які ми можемо сказати близьким, коли засмучені чи скривджені. І не розумію, що він бурчить на мене. Багато сварок завдяки цьому завершилися, не розпочавшись. Я можу крикнути чи сказати щось грубе, але у відповідь на його “Що трапилося?”, доводиться підбирати слова, щоб пояснити, що мене засмутило». Подібні ситуації допомагають нам вчитися слухати і чути один одного, приймати кохану людину з усіма її особливостями.
Тому людям, які росли в різних культурах, часом легше зрозуміти один одного, ніж чоловікові та жінці, які росли в одному дворі та ходили в одну школу, але при цьому не враховують, що кожна сім’я – як окрема держава зі своїми правилами.
Колись я з упевненістю заявляла: хочу, щоб мої діти росли в моїй культурі, тому мій чоловік має бути з однієї країни, однієї релігії тощо. На щастя, з віком ми стаємо мудрішими і менш категоричними. Перед моїми очима – багато дітей моїх друзів, «інтернаціональних батьків». Ці малюки з раннього віку розмовляють кількома мовами і з апетитом поїдають борщ однієї бабусі та паелью – іншої. Ці діти – наше майбутнє: вони навряд чи сприйматимуть людину ворогом тільки тому, що має інший колір шкіри або релігійні переконання. Дивно, що в ХХІ столітті ми ще говоримо про це.
Я впевнена, що при вихованні можу дати своїм дітям краще з кожної культури, незалежно від того, в якій країні вони житимуть. І при цьому вони будуть з любов’ю і повагою ставитись і до свого коріння, і до будь-якого. людині, і судити “не з одягу”, а з вчинків.
Однопланетяни – спецпроєкт блогу. Подорожі світом, який пізнається в людях.
Автор: Катерина Ярошенко
